3 червня свято на честь Володимирської ікони Божої Матері

Володимирська ікона Божої Матері (спочатку Вишгородська) ікона Богородиці, одна з найбільш шанованих реліквій Церкви; вважається чудотворною. Ще два чудових позбавлення від загарбників відбулися у 1451 році (навала ногайського царевича Мазовші) і в 1480 році (стояння на річці Угрі). В пам’ять про ці чудеса православна церква відзначає свята на честь Володимирської ікони: 21 травня (3 червня) — позбавлення від Махмет-Гірея в 1521 році; 23 червня (6 липня) — позбавлення від Ахмата в 1480 році; 26 серпня (8 вересня) — стрітення ікони в Москві і позбавлення від Тамерлана в 1395 році. З Володимирської ікони часто писалися різні списки, частина яких отримали особливі іменування. Деякі шановані чудотворні списки Володимирської ікони Волоколамська Володимирська (внесок Малюти Скуратова в Иосифо-Волоколамський монастир, нині в зборах Центрального музею давньоруської культури і мистецтва імені Андрія Рубльова) Володимирська-Селигерская ікона (принесена на Селігер Нілом Столбенским в ХVI ст.) Псково-Печерська «Розчулення» (1524) Заоникиевская (з Заоникеевского монастиря) (1588) Красногорська (Чорногорська) (1603) Оранська (1634, Оранський Богородицький монастир) Вплив на інші іконографічні типи[ред. | ред вікі-текст] Володимирська ікона послужила основою для створення нових іконографії: «Сказання про Володимирській іконі», «Володимирська ікона з акафістом», «Стрітення Володимирської ікони», «Древо держави російського» («Похвала Володимирської ікони Божої Матері») (створена Симоном Ушаковим), Ігорівська ікона Божої Матері (скорочений варіант Володимирської ікони).

Справжня її назва Вишгородська, а не Володимирська, бо первинно вона знаходилась у храмі міста Вишгород. Згідно з переданням, у 1131 році Константинопільський патріарх подарував київському князеві Мстиславові Великому, пізніше проголошеному святим, списки уславлених у столиці Візантійської імперії святинь. Першою з них була ікона з міської вежі, що називалася через це Пирогоща (грец. Πυργοτίσσα — «пирготісса» — «вежова»), для зберігання якої було споруджено в Києві однойменну церкву. Другою – ікона, передана пізніше князем Юрієм Довгоруким на зберігання до Дівочого Богородичного монастиря у Вишгороді, яка через це отримала назву Вишгородської Богородиці.

У 1155 син Юрія Долгорукого володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський зруйнував частину Вишгорода та, викравши ікону Вишгородської Богородиці, вивіз її спочатку до своєї резиденції в селі Боголюбово, а пізніше – до Володимира-на-Клязьмі, де вона стала головною святинею збудованого цим князем Успенського собору.  Відповідно, ікону почали називати «Володимирська». Під час монгольської навали на початку ХІІ століття 1237 року монгольське військо на чолі з ханом Батиєм зруйнувало Володимир, Суздаль, Рязань та низку інших північно-східних міст Києво-руської держави. Під час грабування Володимира було підпалено Успенський собор та викрадено шату чудотворної ікони, а сама вона лише чудом врятована одним зі священників. «Степенная книга» повідомляє про відбудову Успенського собору і поновлення ікони князем Ярославом Всеволодовичем.

Через півтора століття в 1382 військо хана Золотої орди Тохтамиша вчергове пограбувало Володимир та чудотворний образ Богородиці. Знову було викрадено оздоблену золотом шату. За припущеннями окремих дослідників, одним із художників, який виконував реставрацію ікони на початку XV століття, був Андрій Рубльов, автор знаменитої «Трійці», який, можливо, походив з Волині.

Перевезення до Москви

Під час нападу Тамерлана (Тимура) за правління в Московії князя Василя I Дмитровича у 1395 ікону було перенесено до Успенського собору Московського Кремля. Те, що військо загарбника несподівано без видимих причин повернуло від Єльця назад, не дійшовши до Москви, було розцінено як заступництво Богородиці, втіленої у чудотворному образі. Відповідно, ікону було оголошено заступницею Москви. На місці «стрітення» (зустрічі) москвичами Вишгородської ікони засновано Стрітенський монастир, від якого походить назва вулиці — Срєтєнка. Проте на вимогу жителів Володимира-на-Клязьмі образ було повернуто до їхнього міста, а в Москві залишився лише спеціально виготовлений список (копія).

Лише в 1480 ікону остаточно перенесено до Москви, а її заступництвом було пояснено безкровний характер повалення ординського ярма над Московською державою в ході «стояння» на Угрі.

У 1812 ікона Вишгородсько-Володимирської Божої матері на кілька місяців повернулася до Володимира і Мурома, а потім знову була повернута до Москви, в Успенський собор, де й перебувала до 1918, коли була взята для реставрації.

У 1926 ікону передали до Державного історичного музею, а в 1930 — до Третьяковської галереї.

З вересня 1999 перебуває в храмі-музеї Святителя Миколая в Толмачах при Третьяковській галереї.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *