30.01.2019 р. Прп. Антонія Великого

30 січня 2019 року Свято-Кирило-Мефодіївське патріарше подвір’я Одесько-Чорномормької єпархії Української Автокефальної Православної Церкви з благословення настоятеля Свято-Кирило-Мефодіївського патріаршого подвір’я митрофорного протоієрея Володимира Клебан , був відслужен молебень який очолив настоятель храму Андрія Смоленського митрофорний протоієрей Анатолій Кореньков,

йому співслужили військовий капелан протоієрей Михайло Кушнір та диякон Ростислав Воробйов при  духовенстві єпархії.
По закінченню служби митрофорний протоієрей Анатолій Кореньков, протієрей Михайло Кушнір побажали всім прихожанам міцного здоров’я, натхнення та завзятості в слідуванні шляхом служіння Господу Богові та духовного розвитку.

30 січня пам’ять прп. Антонія Великого. Прп. Антонія Димського. Прп. Антонія Чорноєзерського

Преподобний Антоній Великий
Преподобний Антоній Великий народився в Єгипті близько 250 року від благородних і багатих батьків, що виховали його в християнській вірі. У вісімнадцятирічному віці він позбувся своїх батьків і залишився один з сестрою, яка була під його опікою. Одного разу він йшов до церкви і розмірковував про святих апостолів, як вони залишили все, щоб йти за Господом. Ввійшовши до храму він почув євангельські слова: «Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах, і приходь та йди слідом за Мною» (Мф. 19, 21). Ці слова вразили Антонія, немов сказані були Господом особисто йому. Незабаром після цього Антоній відмовився від спадку батьківського на користь бідних жителів свого селища, але не міг збагнути, на кого він залишить сестру. Стурбований цією думкою, він наступного разу входячи до храму почув там знову немов до нього звернені слова Спасителя: «Не піклуйся про завтрашній день: завтрашній день сам піклуватиметься про себе; досить для кожного дня своєї турботи» (Мф. 6, 34). Антоній доручив сестру відомим йому християнським дівственицям і залишив місто і будинок, щоб жити відокремлено і служити одному Господу.
Віддалення преподобного Антонія від світу здійснилося не відразу, а поступово. Спочатку він перебував поблизу міста у одного благочестивого старця, що жив в усамітненні і прагнув у всьому наслідувати йому. Відвідував і інших відлюдників, що жили в околицях міста, і користувався їх порадами. Вже в цей час він так прославився своїми подвигами, що його звали «другом Божим». Потім він наважується піти далі. Кличе старця з собою, і коли той відмовився, прощається з ним і поселяється в одній з віддалених печер. Один з друзів його інколи приносив йому їжу. Нарешті святий Антоній віддаляється зовсім з житлових місць, переходить річку Ніл і поселяється в розвалинах військової твердині. Він приніс з собою хліби на шість місяців, а після отримував його від друзів своїх тільки двічі в рік через отвір у крівлі.
Не можна описати, скільки спокус і боротьби виніс цей великий подвижник. Він страждав з голоду і спраги, від холоду і спеки. Але найстрашніша спокуса пустинника, за словами самого Антонія, – в серці: це туга за світом і хвилювання помислів. До всього цього приєдналися спокушання і жахи від демонів. Іноді святий подвижник знемагав, готовий був впасти в смуток. Тоді або Сам Господь був, або посилав ангела для його підбадьорення. «Де ти був, благий Ісусе? Чому спочатку не прийшов припинити мої страждання?» – звернувся Антоній, коли Господь, після однієї тяжкої спокуси, з’явився йому. «Я був тут, – сказав йому Господь, – і чекав, поки не побачу твого подвигу».

Преподобний Антоній упокоївся в глибокій старості (маючи 106 років, в 356 р.) і за свої подвиги заслужив найменування Великого.
Преподобний Антоній заснував відлюдницьке чернецтво. Декілька самітників, знаходячись під керівництвом одного наставника – авви, жили окремо один від одного в хатинах або печерах (скитах) і вдавалися до молитви, посту і праці. Декілька скитів, сполучених під владою одного авви, називалися лаврою. Але ще при житті Антонія Великого з’явився інший рід чернечого життя. Подвижники збиралися в одну спільноту, провадили сумісну працю, кожен по своїй силі і здібностях, розділяли загальну трапезу, підкорялися єдиним правилам. Такі спільноти називалися киновіями або монастирями. Авви цих спільнот почали називатися архімандритами. Засновником спільножитнього чернецтва вважається преподобний Пахомій Великий.

З посиланнм на: http://cerkva.vn.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *