31 січня 2019 року Святих Афанасія Великого і Кирила

Святий Афанасій народився в Олександрії; мати його, як і Анна, яка привела сина свого Самуїла у храм Господній (1Цар.1: 28), так само прийшла із сином до святителя Олександра, Патріарха Олександрійського, і віддала його в храм на служіння Богу. Там він виріс, ревно виконуючи заповіді Божі.
У 319 році Патріарх висвятив Афанасія на диякона Олександрійської Церкви. Уже в цей час майбутній святитель став писати. Він бачив, що немає у новонавернених у Церкву Христову ревності віри, немає істинного благочестя, багато з них шукали слави, марнослів’я, пустослів’я і всі язичницькі звичаї, що були раніше у них, переносили в християнське життя. З’явився Арій, який зневажив Христа, засуджуючи Матір Божу, і підбурював народ, навчаючи домагатися честі, слави, його вчення стало проникати і в Церкву, досягати священства і навіть архієрейства. Багато людей прислухалися до нього і ставали послідовниками цієї єресі – аріанами. Це вчення так поширилося, що мало не накрило всю Церкву – розпочалися великі суперечки. У 325 році святитель Афанасій брав участь у Нікейському Соборі, де виступав проти Арія.

У 326 році, після смерті Патріарха Олександра, святитель Афанасій був обраний на Олександрійську кафедру. Єпископом Афанасій об’їжджав церкви, багато виступав, боровся проти аріан, писав, викривав їх, і повстали проти нього несправжні християни, стали обмовляти. У той час царював Костянтин Великий (306 – 337 рр.). Він уважався покровителем Церкви Христової, добре розумів військову стратегію, дипломатію, державні справи, але справ церковних і проповіді Євангелія не знав, тому вагався між аріанством і православ’ям.
Користуючись добротою і простотою імператора, єретики оточили весь його двір, проникли на усі посади, стали підштовхувати до розколу. Вони звинувачували архієпископа Афанасія, що він погана людина, що він не слухається царя, стягує податки окремо від царської скарбниці, що він і чарівник, і злочинець, і розпусник. Імператор бачив ворожнечу, намагався відновити мир, але бували такі часи, що могла початися справжня війна, тоді він пропонував святителю Афанасію на деякий час віддалитися куди-небудь. Так, більшу частину свого довгого правління святитель провів у вигнанні, і тоді нерідко він користувався підтримкою ченців, товаришував із обома батьками чернецтва – святими преподобними Антонієм і Пахомієм.

Особливо старалися єретики звинуватити святого Афанасія в тому, що він не слухає наказів імператора, не звертає уваги на його приписи, не приймаючи Арія в церковне спілкування, що він чаклун і чародій, і що за допомогою мертвої руки, що нібито належала клірику Арсенію, творить чари. Імператор повелів провести розслідування. Арсеній був кліриком, читцем, вчинивши якусь провину, він довго переховувався, а коли чутка про це стала поширюватися скрізь, то у нього проявилося почуття правди, справедливості. Сам Арсеній абсолютно не постраждав, не йому відрубали руку, іншу людину десь знайшли судді-лиходії, хоча багато з них були єпископами. Співчуваючи своєму батьку і благодійнику та уболіваючи серцем про те, що істина беззаконно перемагається брехнею, він таємно прийшов до самого Афанасія. Блаженний, радіючи прибуттю Арсенія, повелів йому до суду нікому не показуватися.
Тим часом злісна ненависть противників Афанасія так зросла, що до однієї брехні вони доклали другу: підкупили одну безсоромну жінку звести наклеп на святителя Афанасія, що він скоїв із нею беззаконня. Коли почався суд, прийшла і ця жінка. Плачучи, довго скаржилася вона на святителя, якого ніколи не бачила і навіть не знала, як він виглядає. Усі слухали в подиві. А вона раділа, що отримала багато грошей. У той час пресвітер Тимофій стояв за дверима і все чув. Нахабність обмовниці обурила його і, увійшовши до зали суду, він сміливо звернувся до неї: «Чи я зробив над тобою вночі насильство, як ти кажеш?» І вона ще з більшою безсоромністю закричала до суддів: «Цей, цей чоловік – мій розбещувач і зловмисник проти моєї чистоти!». Судді розсміялися, побачивши підлість, розіграну комедію, і прогнали її. Але противники святого Афанасія, хоча і засоромилися, але не заспокоїлися, і стали звинувачувати його у вбивстві Арсенія, показуючи якусь страшну на вигляд мертву руку. Святий Афанасій терпляче слухав їх і мовчав, потім запитав: «Чи є серед вас той, хто добре знав Арсенія? Хто з вас може підтвердити, чи дійсно це його рука?». І більшість суддів стали стверджувати, що дійсно – це рука Арсенія. І тоді, коли вони показали своє брудне серце і підступність, святитель відсунув фіранку, за якою стояв Арсеній, вивів його перед зборами і запитав: «А це хто стоїть перед вами? Ви сказали, що Арсенія немає в живих, це його рука. Ось, мужі, і Арсеній! – оголосив святитель Афанасій. – От і руки його, що зовсім не були відсічені! Покажіть же і ви свого Арсенія, якщо такого маєте, і говоріть, кому належить відтята рука, що засуджує вас самих, які зробили цей злочин». Але судді продовжували суд. І святитель Афанасій, не виносячи несправедливості, уголос засвідчив всьому собору: «Згасла правда, потоптана істина, загинуло правосуддя, зникло у суддів законне розслідування і уважний розгляд справ! Хіба законно, щоб охочий виправдатися, сидів у кайданах, а суд доручили наклепникам і ворогам, щоб самі наклепники судили того, кого обмовляють?». Лише імператором святитель був виправданий і посланий на свою Олександрійську кафедру.
Коли помер Костянтин Великий і престолом заволодів його другий син Констанцій, то весь двір імператорський перейшов на бік аріан. Вони стали гнати православних, засилати єпископів, ставити на престоли нечестивих людей, підступних, розпусників, єретиків, які Ісуса Христа не визнавали за Бога. Тоді довелося святителю Афанасію бігти до Риму, де він перебував три роки.
Потім Господь розсудив все судом Своїм: покарав Арія і єретиків, і нечестивий цар загинув. Після нього два роки царював Юліан Відступник, за ним престол посів Іовініан Благочестивий, потім Валент, який, хоч і багато зла творив Церкві, але, злякавшись заколоту олександрійців, дозволив святителю Афанасію повернутися і безбоязно управляти Олександрійською Церквою. У житії святителя Афанасія описується, що останні часи свого життя він жив у мирі і спокої та спочив у Господі 2 травня 373 року у віці 76 років.
46 років святитель Афанасій був єпископом міста Олександрії, його багато разів виганяли з кафедри, аріани весь час шукали, придумували провину, щоб засудити і віддати святителя на смерть. А Господь, проповідуючи Євангеліє, не заповідав убивати ворогів своїх; ці ж лиходії удавано прийняли Хрещення, християнство та вірували без благочестя. Всього ж він єпископствував 47 років і наступником по собі на Олександрійській кафедрі поставив за п’ять днів до своєї кончини святителя Петра, свого друга. Пізніше святий Петро, архієпископ Олександрійський, мученицьки постраждає в 311 році.
Святитель Афанасій, за відгуками сучасників, відрізнявся непохитною твердістю, геройською мужністю і полум’яними ревнощами в православній вірі. Всі випробування він переносив із великим терпінням, борючись із противниками виключно духовною зброєю. Святитель мав рідкісне знання людей і володів мистецтвом проникати в найпотаємніші закутки їх думок. Він виробив чудовий такт у поводженні з людьми. «Приємний в бесіді, ангелоподібний зовнішністю», святий Афанасій, за свідченням святителя Григорія Богослова, «мав у собі всі чесноти, його життя і звичаї – правило для єпископів, його догмати – закони для православ’я». Всі, кому була дорога православна віра, зверталися до нього за порадою, співвідносячи свої переконання з його вченням.
Святий Афанасій Великий був одним із найбільших богословів Древньої Церкви після апостола Павла. Оскільки він усе життя провів у боротьбі з аріанами, то і писання його носять відбиток цих часів. Найважливіші з творів святого Афанасія: чотири Слова проти аріан; Послання до Епіктета, єпископа Коринфа про божественну і людську природу в Ісусі Христі; Чотири листи до святого Серапіона, єпископа Тмуітського, в яких він доводить Божество Святого Духа і рівність його з Отцем і Сином; Послання про визначення Нікейського Собору на захист «єдиносущності»; книга про Святого Духа. Високий зразок пастирської апології – лист святого Афанасія до імператора Констанція. Крім того, відомі твори святителя, що відносяться до тлумачення Святого Письма. До числа повчальних творів належать його послання до Аммуна проти лихословників шлюбу і послання до Руфініана про те, як приймати єретиків до Церкви.
Один із найбільш повчальних творів святого Афанасія є житіє Антонія Великого, що вплинуло на тисячі охочих спасіння. Святитель Іоанн Златоуст радив читати це житіє не тільки монахам. Сам святитель Афанасій також хотів, щоб приклад чернечого життя сяяв провідною зорею всім християнам. Вихованців пустелі, завжди готових терпіти заради віри, він рукопокладав у єпископи, наслідуючи приклад святителя Олександра Олександрійського. Згодом і в інших Церквах, дивлячись на суворе, ревне життя монахів, саме їх прагнули вибирати на єпископські кафедри. Таких архієреїв, «які від юності до похилих років знаходились у пустелі», і досі найбільш ненавидять єретики та інші вороги Церкви за їх непохитність.
Святитель Афанасій мав духоносних наступників, які надихалися польотом його богословської думки і ревністю про православ’я. Минуло не більше п’яти-шести років після написання ним першого листа проти аріан, як виступив на тому ж поприщі майбутній святитель Василь Кесарійський, потім святителі Григорій Богослов, Григорій Ніський та інші. Таким чином, шістдесятирічний старець, який із пустелі вражав ворога, що забрав у нього все, крім його віри, став ватажком цієї священної дружини. Своїм богослов’ям святитель Афанасій Великий заклав основи відповідям на всі питання, що розглядалися на семи Вселенських Соборах.
Святитель Кирил Олександрійський походив зі знатної і благочестивої християнської сім’ї. Він вивчав світські науки, у тому числі філософію, але найбільше прагнув знання Святого Письма та істин християнської віри. В юності святитель пішов у скит святого Макарія у Нітрійських горах, де пробув шість років. Патріарх Олександрійський Феофіл (385 – 412) висвятив його у сан диякона, зарахував до кліру і, помітивши його обдарованість, доручив виголошувати проповіді.
Після смерті Патріарха Феофіла святий Кирил одностайно був обраний на патріарший престол Олександрійської Церкви, ревно дбав про утвердження своєї пастви у вірі та благочесті. Його полум’яна ревність про чистоту християнського вчення і непохитна твердість у захисті віри особливо проявилися в боротьбі з Несторієм, який збурив своєю єрессю Церкву. Святитель Кирил писав повчальні послання до єретика і листи до імператора Феодосія Молодшого, папі Целестину I і в різні монастирі, спростовуючи думки Несторія і викладаючи справжнє християнське вчення про втілення Сина Божого. На III Вселенському Соборі, скликаному в 431 році в місті Ефесі, святитель Кирил був головою. Помер святитель у 444 році, залишивши багато творінь. Особливо слід виокремити його тлумачення на Євангелія від Луки, від Іоанна, Послання апостола Павла до Коринтян і Євреїв, а також апологію на захист християнства проти імператора Юліана Відступника (361 – 363). Величезне значення мають п’ять книг проти Несторія, праця про Пресвяту Трійцю під назвою «Скарб», написана проти Арія і Евномія, і два догматичних твори про Пресвяту Трійцю, що вирізняються точністю викладу православного вчення про походження Святого Духа. Твір проти антропоморфізму написано святителем Кирилом для єгиптян, які через незнання уявляли Бога в людському образі. Серед творів святителя Кирила є і «Бесіди», уміщені в слов’янській «Слідуваній Псалтирі».
Святителям Афанасію і Кирилу, архієпископам Олександрійським, установлено спільне святкування в знак глибокої вдячності Святої Церкви за багаторічні невтомні труди в утвердженні догматів Православної віри і ревний захист їх від єретичних учень.
За матеріалами сайту «Азбука віри», переклад – ігумен Герман (Кулакевич)

З подякою до сайту: Рівненська єпархія УПЦ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *